Джонас Солк і його вакцина від поліомієліту
Поліомієліт - захворювання, яке вже відомо понад кілька тисячоліть. Але в працях стародавніх вчених йшлося лише про поодинокі випадки. Також рідкістю вона була і для Середньовіччя.
Починаючи з середини XIX століття поліомієліт починає з'являтися в Західній Європі і США. Причому в такій формі, що у багатьох хворих людей наслідки простежувалися до кінця життя.
Особливого поширення поліомієліт отримав в кінці XIX століття. У 1887 році в Стокгольмі він був визначений як епідемічне захворювання. Перший науково зафіксований факт епідемії поліомієліту - 1894 рік у США.
Регіональні епідемічні спалахи простежувалися кожні 5-6 років. Однією з найбільш значних стала епідемія в східних штатах Америки в 1916 році. Від поліомієліту тоді загинуло близько 6000 чоловік. В Європі: в Німеччині - 1932 рік, в Данії - 1934 рік.
Серед тих, кого торкнулося це захворювання, був американський президент Франклін Рузвельт. У 1938 році він заснував Національну фундацію боротьби з поліомієлітом.
У перші десятиліття XX століття лікування поліомієліту обмежувалося карантином для запобігання передачі вірусу. Коли в 1930-х роках почалися перші дослідження вірусів, Джонас Солк був студентом медичного факультету Нью-Йоркського університету. У роки Другої світової війни він брав участь в розробці вакцин проти грипу, а в 1947 році, як керівник науково-дослідної лабораторії в Університеті Піттсбурга, отримав грант для вивчення вірусу поліомієліту та розробки відповідної вакцини.
У 1948 році він взяв участь в проекті, який фінансується Національним фондом дитячого паралічу, спрямованим на те, щоб визначити кількість різних типів вірусу поліомієліту. Працюючи над дослідженнями, Солк побачив можливість розширити цей проект для розробки вакцини проти поліомієліту. Спільно з досвідченою дослідницькою групою, яку він зібрав, Солк присвятив цій роботі наступні сім років.
Їм вдалося розробити другу (після Хіларі Копровского) інактивовану вакцину. Отримана в 1952 році, вона була після необхідних досліджень представлена світу 12 квітня 1955 року. Інактивована вакцина Солка заснована на поліовірусі, вирощеному в клітинній лінії Vero і хімічно інактивованому формаліні. Після ін'єкції двох доз IPV понад 90% з числа вакцинованих виробляють захисні антитіла до всіх трьох серотипам поліовірусу, і більше 99% мають імунітет до поліовірусу після трьох доз.
В результаті масового застосування розробленої вакцини (1956-1961) серед дітей у вікових групах, особливо схильних до інфекції, захворюваність знизилася на 96%.
Починаючи з середини XIX століття поліомієліт починає з'являтися в Західній Європі і США. Причому в такій формі, що у багатьох хворих людей наслідки простежувалися до кінця життя.
Особливого поширення поліомієліт отримав в кінці XIX століття. У 1887 році в Стокгольмі він був визначений як епідемічне захворювання. Перший науково зафіксований факт епідемії поліомієліту - 1894 рік у США.
Регіональні епідемічні спалахи простежувалися кожні 5-6 років. Однією з найбільш значних стала епідемія в східних штатах Америки в 1916 році. Від поліомієліту тоді загинуло близько 6000 чоловік. В Європі: в Німеччині - 1932 рік, в Данії - 1934 рік.
Серед тих, кого торкнулося це захворювання, був американський президент Франклін Рузвельт. У 1938 році він заснував Національну фундацію боротьби з поліомієлітом.
Фото © jnsm.com.ua
У перші десятиліття XX століття лікування поліомієліту обмежувалося карантином для запобігання передачі вірусу. Коли в 1930-х роках почалися перші дослідження вірусів, Джонас Солк був студентом медичного факультету Нью-Йоркського університету. У роки Другої світової війни він брав участь в розробці вакцин проти грипу, а в 1947 році, як керівник науково-дослідної лабораторії в Університеті Піттсбурга, отримав грант для вивчення вірусу поліомієліту та розробки відповідної вакцини.
У 1948 році він взяв участь в проекті, який фінансується Національним фондом дитячого паралічу, спрямованим на те, щоб визначити кількість різних типів вірусу поліомієліту. Працюючи над дослідженнями, Солк побачив можливість розширити цей проект для розробки вакцини проти поліомієліту. Спільно з досвідченою дослідницькою групою, яку він зібрав, Солк присвятив цій роботі наступні сім років.
Їм вдалося розробити другу (після Хіларі Копровского) інактивовану вакцину. Отримана в 1952 році, вона була після необхідних досліджень представлена світу 12 квітня 1955 року. Інактивована вакцина Солка заснована на поліовірусі, вирощеному в клітинній лінії Vero і хімічно інактивованому формаліні. Після ін'єкції двох доз IPV понад 90% з числа вакцинованих виробляють захисні антитіла до всіх трьох серотипам поліовірусу, і більше 99% мають імунітет до поліовірусу після трьох доз.
В результаті масового застосування розробленої вакцини (1956-1961) серед дітей у вікових групах, особливо схильних до інфекції, захворюваність знизилася на 96%.
