Іван Франко: творчий шлях
Ще під час навчання в гімназії Іван Франко почав друкувати вірші, оповідання та перекази, збирати фольклор. З другої половини 1870-х років фактично починається його активна журналістська та публіцистична діяльність: він долучається до видання ряду журналів, співпрацює з газетами.
У 1878-82 роках Франко написав свої найвідоміші поезії суспільно-політичного змісту - «Гімн» («Вічний революціонер»), «Каменярі», цикл «Україна» з «Національним гімном», повісті «Борислав сміється», «Захар Беркут» та інші.
У 1883 році Іван Франко оселився у Львові. Розійшовшись з народниками, в середині 1880-х він кілька разів, плануючи організувати демократичне періодичне видання, їздив до Києва, де зустрічався з діячами Київської громади.
Під час одного з таких візитів в травні 1886 року одружився. Його дружиною стала киянка Ольга Хоружинська. Але їх шлюб був не зовсім щасливим. Вона допомагала у багатьох громадських справах, проте страждала нервовою хворобу, час від часу лікувалася в клініці для душевнохворих, а Франко шукав любові поза сім'єю.
У 1890 році Франко заявив про себе як політичний діяч. Він став одним із засновників і першим головою першої української політичної партії під назвою Російсько-українська радикальна партія (РУРП) і редактором її друкованих органів.
Після розколу 1899 році він вийшов зі складу РУРП та приєднався до Української національно-демократичної партії, в роботі якої брав участь до 1904 року, коли відійшов від активної політичної діяльності.
З кінця 1890-х років Франко присвятив себе літературній і науковій роботі на території Наукового товариства ім. Шевченко. Він багато років очолював філологічну секцію товариства, його етнографічну комісію, був співредактором журналу «Літературно-науковий вісник», підготував і видав кілька томів наукових досліджень.
В середині 1900-х років Іван Франко важко захворів на ревматоїдний поліартрит, що проявився, зокрема, деформацією і паралізацією рук. Це значно ускладнило його продуктивну наукову і літературну роботу.
26 листопада 1915 року в листі до Нобелівського комітету доктор філософії з Відня професор Йосеф Застирець висунув Івана Франко на здобуття премії в галузі літератури як «дійсно видатного письменника сучасної Європи», але письменник не дожив до участі в конкурсі - Іван Франко помер 28 травня 1916 року.
У 1878-82 роках Франко написав свої найвідоміші поезії суспільно-політичного змісту - «Гімн» («Вічний революціонер»), «Каменярі», цикл «Україна» з «Національним гімном», повісті «Борислав сміється», «Захар Беркут» та інші.
У 1883 році Іван Франко оселився у Львові. Розійшовшись з народниками, в середині 1880-х він кілька разів, плануючи організувати демократичне періодичне видання, їздив до Києва, де зустрічався з діячами Київської громади.
Під час одного з таких візитів в травні 1886 року одружився. Його дружиною стала киянка Ольга Хоружинська. Але їх шлюб був не зовсім щасливим. Вона допомагала у багатьох громадських справах, проте страждала нервовою хворобу, час від часу лікувалася в клініці для душевнохворих, а Франко шукав любові поза сім'єю.
Фото © jnsm.com.ua
У 1890 році Франко заявив про себе як політичний діяч. Він став одним із засновників і першим головою першої української політичної партії під назвою Російсько-українська радикальна партія (РУРП) і редактором її друкованих органів.
Після розколу 1899 році він вийшов зі складу РУРП та приєднався до Української національно-демократичної партії, в роботі якої брав участь до 1904 року, коли відійшов від активної політичної діяльності.
З кінця 1890-х років Франко присвятив себе літературній і науковій роботі на території Наукового товариства ім. Шевченко. Він багато років очолював філологічну секцію товариства, його етнографічну комісію, був співредактором журналу «Літературно-науковий вісник», підготував і видав кілька томів наукових досліджень.
В середині 1900-х років Іван Франко важко захворів на ревматоїдний поліартрит, що проявився, зокрема, деформацією і паралізацією рук. Це значно ускладнило його продуктивну наукову і літературну роботу.
26 листопада 1915 року в листі до Нобелівського комітету доктор філософії з Відня професор Йосеф Застирець висунув Івана Франко на здобуття премії в галузі літератури як «дійсно видатного письменника сучасної Європи», але письменник не дожив до участі в конкурсі - Іван Франко помер 28 травня 1916 року.
