Фрідріх I Барбаросса - імператор Священної Римської імперії
Син швабського герцога, Фрідріх Гогенштауфен прославився під час Другого хрестового походу і після його повернення до Німеччини 4 березня 1152 року був обраний королем римлян після смерті свого дядька Конрада III. Ледь прийнявши владу, 30-річний король почав готуватися до походу в Італію, де папа Адріан IV вів боротьбу з римською знаттю, яка в 1143 році створила сенат і захопила управління містом в свої руки.
У 1189 році Фрідріх відгукнувся на пропозицію папи Григорія VIII і взяв участь у Третьому Хрестовому поході разом з впливовими монархами того часу - французьким королем Філіпом II Августом, австрійським герцогом Леопольдом V і англійським королем Річардом Левове Серце, які мали намір звільнити Гроб Господній, захоплений султаном Саладдіном.
67-річний Барбаросса відправився в похід суходолом через Візантію, взяв штурмом Адріанаполь, змусивши імператора Ісаака Ангела дозволити пройти через його територію, і 18 травня 1190 року захопив сельджукське місто Конья.
Продовжуючи похід до Палестини, 10 червня 1190 року німецьке військо почало переправу через гірську річку Селіф (нині - Туреччина) - одягнений в важкі обладунки, Фрідріх Барбаросса впав з коня і потонув, підхоплений стрімкою течією.
Смерть імператора змусила багатьох німецьких лицарів повернутися на батьківщину, залишки війська так і не змогли захопити Єрусалим. Це вдалося зробити тільки його онукові Фрідріху II, після смерті якого життя обох Фрідріхів почало обростати легендами, в яких їхні образи переплелися.
Згідно з найпоширенішою з легенд Фрідріх Барбаросса не помер, а живе в одній з печер в Тюрінгії, час від часу посилаючи двох воронів дізнатися про стан справ в Німеччині. Літературна обробка цієї легенди стала популярною в XIX столітті.
Спадкоємцем Фрідріха Барбаросса на престолі Священної Римської імперій став його син Генріх VI, що продовжив політику свого батька по зміцненню влади династії Гогенштауфенів всередині імперії і розширенню її впливу і Італії.
У 1189 році Фрідріх відгукнувся на пропозицію папи Григорія VIII і взяв участь у Третьому Хрестовому поході разом з впливовими монархами того часу - французьким королем Філіпом II Августом, австрійським герцогом Леопольдом V і англійським королем Річардом Левове Серце, які мали намір звільнити Гроб Господній, захоплений султаном Саладдіном.
67-річний Барбаросса відправився в похід суходолом через Візантію, взяв штурмом Адріанаполь, змусивши імператора Ісаака Ангела дозволити пройти через його територію, і 18 травня 1190 року захопив сельджукське місто Конья.
Фото © jnsm.com.ua
Продовжуючи похід до Палестини, 10 червня 1190 року німецьке військо почало переправу через гірську річку Селіф (нині - Туреччина) - одягнений в важкі обладунки, Фрідріх Барбаросса впав з коня і потонув, підхоплений стрімкою течією.
Смерть імператора змусила багатьох німецьких лицарів повернутися на батьківщину, залишки війська так і не змогли захопити Єрусалим. Це вдалося зробити тільки його онукові Фрідріху II, після смерті якого життя обох Фрідріхів почало обростати легендами, в яких їхні образи переплелися.
Згідно з найпоширенішою з легенд Фрідріх Барбаросса не помер, а живе в одній з печер в Тюрінгії, час від часу посилаючи двох воронів дізнатися про стан справ в Німеччині. Літературна обробка цієї легенди стала популярною в XIX столітті.
Спадкоємцем Фрідріха Барбаросса на престолі Священної Римської імперій став його син Генріх VI, що продовжив політику свого батька по зміцненню влади династії Гогенштауфенів всередині імперії і розширенню її впливу і Італії.
