Історія японської художньої школи Кано бере початок у XV столітті. Живописець Кано Масанобу, картини якого були популярні серед аристократів та сьогунів, поєднав китайський стиль зі стилем ямато-е (yamato-e), використовував у своїй творчості туш, різнокольорові фарби та золото. Кано Мотонобу пішов стопами батька: він писав настінні твори з виразним золотим тлом. Він зібрав велику групу учнів та навчив їх живопису. Серед послідовників Кано Мотонобу виявились і його сини.
Дворяни, які тоді приходили до влади військовим шляхом, потребували занурення в японську культуру, раніше зосереджену в буддійських монастирях. Аристократам подобалися розсувні двері та великі складні ширми, розписані майстрами Кано. На жаль, багато зразків мистецтва втрачені внаслідок пожеж, що виникали під час незліченних війн. Представники наступних поколінь Кано розвивали стиль засновника школи, створювали монументальні полотна із драконами, птахами, краєвидами.
У другій половині XVI століття для замків писав картини Кано Ейтоку, який для фонового зображення використовував сусальне золото. Серед його замовників були військово-політичні діячі Ода Нобунага та Тойотомі Хідеосі. Художник розмальовував стелі та ширми, більшість яких була знищена під час збройних конфліктів.
У XVII столітті художники Кано не вносили кардинальних нововведень у стиль. Оскільки кількість майстрів постійно зростала, з'явилися нові відділення школи в Кіото і Едо (нинішній Токіо). Творчий потенціал школи Кано тримався до ХІХ століття, потім поступово став згасати, поки школа не припинила своє існування. Це стало поштовхом для формування нових шкіл та течій у японському мистецтві.
