Одеські художники в Музеї Ханенків і «Мови війни»: виставка, яка нікого не залишить байдужим

За взаємодії митців та працівників музеїв вдалося створити потужну виставку, яка демонструє силу боротьби та наслідки російської агресії.

Українські музеї, Одеський художній музей та Музей Ханенків разом працювали над виставкою «Мови війни/War Languages». 

Юлія Ваганова, директорка Музею Ханенків, говорить в інтервʼю: 

«Наша тісна комунікація щодо убезпечення колекцій і допомоги ширшому колу музеїв розпочалася з березня 2022 року. Це, напевно, один з найяскравіших прикладів солідаризації музейної спільноти. Але наш спільний «порятунок» лежить не тільки в фізичному захисті, але й у взаємодії на програмному рівні. Увага до унікальности кожної окремої інституції, опіка, підсвічування один одного дасть нам можливість пізнати і свої інституції глибше, підтримати один одного і в цьому діалозі створити нові висловлювання. Так ми домовилися про обмін проєктами і почали зі виставки в Ханенках за кураторства команди Одеського музею».

Музей Варвари і Богдана Ханенків був пошкоджений під час одного із безлічі терористичних російських ракетних обстрілів Києва. Експонати з музею були евакуйовані на збереження, тож порожні зали зачекалися відвідувачів і є доволі символічними для проведення події на тему «Мови війни / War Languages».

Одеський художній музей, який також нещодавно постраждав від російської ракетної атаки,  допоміг наповнити зали відображеннями життя українців, їхніх переживань, які переповнюють кожного вже більш як півтора року. 

Виставка складається з різних експозицій, кожна з яких доповнює іншу і торкає до глибини душі. Кожна частина говорить своєю мовою. Тут представлено роботи Миколи Лукіна, Євгена Баля та Васі Дмитрика. Твори митців – це рефлексія на війну. 

В червоному залі, під чорними завісами, розміщені портрети військових з реконструкцією обличчя, яку вони проходили після складних поранень під час Першої Світової війни. 

Художник, графік, митець, викладач Одеського художнього коледжу імені Грекова – Микола Лукін.

«Я відчуваю повагу до людини і її образу, її обличчя, яке після тяжких поранень може мати жахливий вигляд. Непростий і сам процес лікування. Щоб відновити кровообіг на певних ділянках, пораненим пришивали якийсь фрагмент шкіри чи навіть орган до пошкодженого, на певний час. Людина жила у такі моменти, очікуючи одужання та відновлення, але водночас мала важкі переживання», – розповідає автор.

Інсталяція викликає глибокі почуття, піднімаючи на поверхню переживання, та демонструючи жорстокість війни. Війна нівечить. Війна калічить. Війна вбиває.

«Підземні води — це те, що точить будівлі й цілі міста, непомітно і тихо, але процес невідворотній і він триває», – розтлумачує композицію Микола Лукін.

Також автор поділився, що, як і його колеги, на початок повномасштабного вторгнення переживав період, коли не міг працювати. 

Зрештою шокуючі події, що травмують, приносять горе; постійні стреси, усвідомлення навколишнього кошмару – все це художник зобразив як серію сновидінь. Сни, які бачимо всі ми.

Інсталяція являє собою фрагменти російської зброї, які автор перетворив на матеріальну памʼять про військові злочини окупантів.

Митець самостійно збирав елементи для майбутніх творів, коли їздив з іноземними журналістами на нульові позиції фронту та деокуповані землі. Через обʼєктивне мистецтво Євген Баль шукає спосіб вийти за рамки звичної мистецької мови.

«Це дуже відомий український митець, скульптор, який влаштовує яскраві перформанси. Ця виставка має назву «Артефакти нуля» Це про наше з вами сьогодення, про фронт, про обстріли росіянами українських міст. Я був у захваті від того, як, використовуючи всі ці елементи, Євген висвітлює сутність «руського міра» та російської культури. Для мене це такий перевертень. Зруйновані сходи, що нікуди не ведуть, чорно-білі символи горя на білих полотнах чорні квадрати, тканини, під якими ховаються обличчя солдатів Першої світової війни, особисті сни й внутрішні емоції Миколи Лукіна. Ця виставка має назву «Ґрунтові води», – ділиться координатор виставки Олександр Жук.

Інсталяція Васі Дмитрика, іншого одеського художника представлена експозицією «Мідний саван». Його серія скульптур – це «спроба запроторити все зло до мідного саркофага та за жодних умов його не відкривати».

«Дуже важливий факт художнього відбитка воєнних переживань, зроблений у процесі війни. Адже часто після того, як відгримлять переможні салюти, у суспільстві з’являється тенденція показувати пафосний епос. А у час війни автори показують глибинні переживання: страх, невпевненість, радість і незламність, біль, відчуття чужого, як свого… Тому це важливо не втратити та зберегти. Саме такими і є роботи авторів виставки «Мови війни / War Languages», – розповідає  голова наукового відділу Одеського художнього музею Кирило Ліпатов.  

На власні очі побачити виставку можна в музеї Ханенків до 26 листопада.