Українська вибійка: особливості техніки декорування тканини

У світі різноманітних методів декорування тканин українська вибійка займає особливе місце. Вона була не просто способом прикрашення тканини, її зразки мають велику історичну й художню цінність. 

Ця техніка полягає у нанесенні орнаментів на тканину за допомогою спеціальних різьблених дощок, форм, дерев'яних кліше, верстатів тощо.

Процес вимагає великої майстерності та терпіння. Полотно або клали поверх змащеної фарбою дошки, а зверху прокочували валком, або навпаки, вкриту шаром фарби різьблену дошку клали на полотно, придавлювали другою дошкою і били, щоб взялася фарба. 

Найчастіше виробляли монохромну вибійку, якщо використовували декілька кольорів, орнамент робили поетапно, використовуючи для кожного кольору окрему дошку.

Ця техніка дозволяла зробити тканину, схожу на фабричну, нанести будь-який малюнок, менш трудомістким способом ніж, наприклад, вишивка, що значно полегшувало працю жінок. З вибійчаної тканини шили спідниці (димки), фартухи, хустки, рушники тощо.

Українська вибійка має свою унікальну історію та стиль, які відображають дух народу та його культурні традиції. Орнаменти, що використовувалися в українській вибійці, часто мали символічне значення, пов'язане зі звичаями, віруваннями та історією українського народу. 

На жаль, на початку XX сторіччя з появою великого вибору доступної фабричної тканини техніка вибійки повністю зникла з побуту.

Українська вибійка – це не лише спосіб декорування тканини, але й мистецтво, що жило та розвивалося, зберігаючи свою аутентичність.

Джерело: Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені В.Г. Заболотного