Михайло Вінтонюк: історія майстра, який створює та реставрує кептарі

Здавна населення Карпат та Прикарпаття носило кептарі – безрукавні кожухи з хутром, що багато оздоблювалися вишивкою, вовною, кольоровим сап’яном та металевими кільцями. Зараз вже складно знайти автентичні кептарі, оскільки деякі з них потрапили до музеїв, інші ж комусь дісталися у спадок від бабусь та дідусів, і заховані у шафах. А тих майстрів, які шиють нові кептарі за старою традиційною технологією залишилося дуже мало. Одним з цих майстрів є житель села Корнич, Івано-Франківщина, Михайло Вінтонюк, який вже понад 7 років займається кушнірством.

Кушнірство – це традиційне українське ремесло, яке передбачає вичинку шкіри з хутром та пошиття з неї такого одягу, як шапки, рукавиці, кожухи і, звичайно ж, кептарі. 

Михайло Вінтонюк віддавна цікавився старовинним українським одягом. Коли випадала можливість, він купляв якісь речі для своєї колекції – це були різноманітні сардаки, кожухи, кептарі, байбараки (верхній чоловічий та жіночий зимовий одяг, схожий на сардак). Перший свій кептар чоловік придбав на базарі в Косові. Саме тоді він задумався про те, чи зміг би він самостійно пошити такий одяг. 

Свого вчителя-кушніра Михайло зустрів випадково. Одного дня він косив траву біля своєї хати й до нього підійшла сусідка, яка попросила допомогти покосити траву біля хати її старенької матері. Коли чоловік закінчив роботу, жінка запросила його до хати, щоб розрахуватись. Там на стіні він побачив цікаву фотографію, яку часто зображували на обкладинках книжок про українську культуру та традиційні ремесла. Це була весільна фотографія кушнірів Михайла та Софії Гнатюків, які були батьками 86-річної пані Марії. 

Старенька з радістю погодилася навчити Михайла кушнірству, оскільки хотіла передати своє сімейне ремесло комусь ще. Пані Марія з 6 років допомагала своїм батькам і теж займалася кушнірством. Чоловік впродовж пів року два рази на тиждень їздив до майстрині на навчання. Перший кептар Михайла був точною копією кептаря батька пані Марії, який вона зберегла. 

До кушнірства Михайло Вінтонюк багато де працював та змінив чимало робіт – автомийка, пилорама, навіть мав свій бізнес. Останні роки працював оператором на заправці, якраз коли паралельно навчався у пані Марії. Перші кептарі чоловік пошив для себе та свого брата. Згодом стали надходити замовлення від знайомих і через інтернет – тоді Михайло зрозумів, що це справа його життя. 

Останні 7 років майстер присвятив вдосконаленню своєї техники шиття, вивченню старих кроїв. За цей час він встиг пошити більше 10 нових кептарів та відреставрувати понад 40 старовинних. 

Сьогодні Михайло Вінтонюк є відомим кушніром, до якого черга клієнтів на реставрацію та пошиття кептарів розписана на пів року вперед. Зазвичай клієнтами є люди, у яких збереглися старовинні речі від бабусь та дідусів. Проте до майстра також звертаються колекціонери, як-от Богдан Петричук, чи музеї.  

Михайло Вінтонюк розказав, що коли вчився, то витрачав десь 3 місяці на пошиття одного кептаря, а зараз на цю роботу витрачає півтора місяці. Для виготовлення кептаря спочатку необхідно знайти овечу шкіру. Чоловік переважно купує її у місті Тисмениця, що біля Івано-Франківська. Майстер ніколи не використовує штучні матеріали і все робить вручну. 

Зі шкіри виготовляється викрійка, яка зшивається вручну спеціальною голкою. Потім до викрійки пришивається хутро ягняти – каракуль. Він може бути покрученим, та мати чорний або сірий колір. Каракулем прикрашається майже кожен кептар. І тільки після цього відбувається оздоблення зовні – орнаменти вирізаються зі шкіри та приєднуються до кептаря за допомогою металевих бляшок. 

Реставрувати старовинні речі складніше, ніж шити нові. Наприклад, коли хутро з середини стерлося та повилазило, кушнір виготовляє ідентичний кептар і підшиває його всередину старовинного. Таким чином ззовні зберігається автентичне оздоблення, а зсередини з'являється нове хутро. 

Найстарішим предметом, який реставрував Михайло, був 140 річний кептар, що знімався у фільмі Параджанова «Тіні забутих предків», а зараз знаходиться у приватній колекції. 

Сьогодні Михайло Вінтонюк продовжує вдосконалювати свою майстерність, шити нові та відновлювати старовинні кептарі. Всі свої роботи кушнір фотографує, одягаючи їх на моделей разом з традиційними українськими строями.