Українські майстрині при декоруванні вишиванок використовували різні техніки. Але тамбурні шви на елементі українського національного костюма виглядали по-особливому. У чому ж секрет цієї техніки?
Історія тамбурної вишивки остаточно не вивчена. Вважається, що використовувати тамбурний шов починали одночасно у різних куточках нашої планети. Принаймні точно встановити, в якій країні вишивка тамбуром з'явилася вперше неможливо.
Тамбурну вишивку використовували і майстрині Близького Сходу, і в Стародавньому Римі, і Греції. Перші зразки тканин вишитих тамбуром виявили ще дві тисячі років тому. Звісно, у розвитку з'являлися певні техніки виконання, формувався характер вишитих візерунків, їх колористика. Вишивка тамбуром набувала національних особливостей.
Тамбурну вишивку, про що свідчать лоти з підрозділу «Сорочки, вишиванки», завжди вирізняла барвистість. Контрастний щодо фону контур посилював ефект декоративності. Нитки, що відрізняються від фону за кольором, дозволяли створювати лінійні або розеткові візерунки. Квітково-рослинні орнаменти — фрукти, листя, дерева, квіти, що доповнювалися предметами, які оточували майстринь. Це могли бути кисті, краплі, гачки та інше.
Що цікаво, спочатку тамбурний шов використовувався як доповнення до основної вишивки. Він допомагав "окреслювати" контури певних візерунків. Але простота виконання, різноманітність декоративних можливостей зробили техніку тамбурної вишивки серед майстринь універсальної.
Особливо тамбурна вишивка полюбилася вишивальницям Харківщини, Сумщини, Полтавщини та Чернігівщини. Рельєфний візерунок вишиванок, розшитих завдяки цій техніці, створював особливу гру світла. Тамбурний шов додавав цілісності всієї композиції: стібки були ланками одного ланцюга.
Відроджувати традиції носіння вишиванок сьогодні в тренді. Але колекціонери старовинного національного одягу дивляться на це по-іншому. Сорочки, вишиті тамбуром у минулому — унікальні експонати, яким може пишатися будь-яка колекція.
